Последний месяц я часто вспоминаю истину, которую поняла много лет назад. Истину о том, что каждый человек имеет внутри бесценный и нетленный дар. И этот дар - способность человеческой души творить и изменять жизнь вокруг, проливать добро и свет во всё, что её окружает...
15 лет назад я написала об этом своему отцу, и слова были такими:
В житті є
видимий й невидимий світи.
Вони існують
поряд й одночасно.
І ми самі
вирішуємо те,
В якому з
них шукати будем щастя.
Красива
квітка, дівчина вродлива
І погляд
тішать й серце зігрівають,
Але не
можуть щастя принести,
Бо в’януть,
і псуються, і зникають.
І хочеться
хвилинки зупинить,
Коли краса,
коли добро і спокій,
Але завжди
якась наступна мить
Зміняє цю,
життя триває доки.
Ніколи не
замінить ніякА краса,
НіЯкий
спокій і ніякА доля
Ні мужності,
ні прагнення добра,
Ні честі, ні
батьківської любові.
Є два світи,
і є душі добро,
Яке, мов
дар, дає вкладати змогу
В холодні
будні людяність й тепло
Й тобі
освітить будь-яку дорогу.
Наверное, нет ни одного человека, жизнь которого была бы лишена тяжелых минут и испытаний. Но именно внутреннее тепло и свет позволяют нам не только выжить, но и принести тепло другим, сделать лучше и добрее чей-то день и чью-то жизнь.
Комментариев нет:
Отправить комментарий